Затримка пубертату

 (статевого розвитку)

Що таке пубертат (статевий розвиток)?

     Пубертат — це відрізок життя, коли дитячий ор­ганізм перетворюється на дорослий. У дівчаток пубертат може розпочатись у віці від 8 до 13 років. Спочатку розвиваються молочні за­лози, розширюються ареолярні ділянки. Надалі відбувається ріст волосся під пахвами та на лобку, прискорюються темпи росту. Зазвичай через 2 - 3 роки від початку збільшення молочних залоз по­чинаються менструації.

       У хлопчиків пубертат зазвичай починається між 9 та 14 роками. Перш за все в них збільшуються в розмірі яєчка та пеніс. Надалі відбувається ріст волосся під пахвами, на лобку та обличчі, стає гру­бішим голос та прискорюються темпи росту (так званий ростовий стрибок). У хлопчиків ширшають плечі та краще розвивається мускулатура.

Що таке затримка пубертату?

      Про затримку пубертату говорять, коли зазна­чені зміни в організмі відбуваються пізніше вказа­них вікових діапазонів. Для дівчаток це означає, що молочні залози не почали розвиватися до 13 років або менструації відсутні до 16 років.

       Затримку пубертату у хлоп­чиків діагностують у разі, коли до 14 років не  від­булося збільшення яєчок.

Що спричиняє затримку пубертату?

    Затримка пубертату може бути спадковою. У багатьох підлітків, у яких пубертат відбува­ється із запізненням, наявні випадки подібного запізнення статтевого розвитку і в родині - в од­ного чи в обох батьків, братів чи сестер, інших близьких родичів. У деяких підлітків, які є «пізніми дітьми», поча­ток пубертату може наставати пізніше, ніж у більшості дітей їхнього віку. Саме в таких дітей найчастіше діагностують затримку статевого розвитку, яка не зумовлена органічними пору­шеннями й зазвичай не потребує лікування. У «пізніх дітей» статевий розвиток розпочинаєть­ся самостійно, згодом вони «наздоганяють» од­нолітків.

       Захворювання та лікарські засоби, які можуть спричинити затримку пубертату:

• захворювання кишечника, зокрема целіакія, що заважають нормальному всмоктуванню харчо­вих інгредієнтів;
• відсутність належного харчування внаслідок недоїдання, розлади харчової поведінки, такі як анорексія;
• розлади в роботі гіпофіза або щитоподібної залози, які виробляють гормони, що впливають на процеси росту та розвитку дітей;
• патологія яєчників або яєчок, в яких виробля­ються статеві гормони;
• генетична патологія: синдром Шерешевсько­го-Тернера в дівчаток або синдром Клайнфель­тера у хлопчиків;
• деякі препарати, зокрема онкологічні, що приг­нічують секрецію статевих гормонів. 
• препарати, які знижують апетит, наприклад, психостимулятори, що використовують у ліку­ванні синдрому дефіциту уваги та гіперактив­ності;
• інколи в дівчат не починаються менструації внаслідок вад розвитку матки або піхви, підви­щеного рівня гормону пролактину, а також па­тології під назвою «синдром полікістозних яєч­ників».

Чи потребує дитина огляду лікаря, якщо в нього/неї

має місце затримка пубертату?

        Якщо Ви або Ваша дитина стурбовані із приводу затримки пубертатну, необхідно обов¢язково проконсультуватись у лікаря ендокринолога. Вашу дитину оглянуть і, мож­ливо, візьмуть аналіз крові для визначення рівня гормонів; проведуть оцінку фізичного розвитку, виз­начать зріст та масу тіла, зроблять рентгеногра­фію кисті, щоб з'ясувати, чи кістки не розвивають­ся повільніше, ніж треба. Деяким підліткам потрібне сканування мозку (наприклад, МРТ) для виключення патоло­гії гіпофіза. Дівчатам, можливо, необхідно буде зробити ультразвукове обстеження, щоб з’ясувати, чи їхні внутрішні статеві органи розвиваються нормально.

Як лікують затримку пубертату?

         Якщо лікар не знайде патологічних ознак, то підліток не потребує лікування і стате­вий розвиток у нього почнеться самостійно. Мож­ливо, лікар рекомендуватиме контролювати дина­міку пубертату в дитини, іноді дитині призначають короткочасну гормональну терапію для того, щоб стимулювати поча­ток пубертату. Дівчатам призначають естрогени в таблетках або у вигляді шкірних пластирів, а хлопці отримують ін’єкції тестостерону. Деякі під­літки потребують довготривалої гормональної те­рапії в разі відсутності самостійної секреції естро­генів або тестостерону.

Але це все проводиться обов’язково під контролем лікаря-ендокринолога!