ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у світі травми є однією з трьох основних причин смерті і стійкої інвалідності серед дітей та підлітків. Через дитячий травматизм у величезних обсягах витрачаються ресурси як систем охорони здоров’я, так і всього суспільства. Чимало летальних випадків та травм можна попередити. В Україні щороку зазнають ушкодження здоров’я майже 2 млн. людей, смертельно травмується більш ніж 70 тис. осіб (близько 200 щодня), що майже удвічі перевищує аналогічні показники розвинених країн світу. 99 відсотків усіх померлих від нещасних випадків гине в побуті. За останні п’ять років від нещасних випадків невиробничого характеру в Україні загинуло 363 745 осіб, з них 9488 дітей віком до 14 років.
Під дитячим травматизмом слід розуміти сукупність раптово виниклих ушкоджень серед дітей різного віку. Дитячий травматизм поділяється на: грудний (з моменту народження до 1 року); переддошкільний (від 1 до 3 років); дошкільний (від 3 до 7 років); шкільний (від 7 до 16 років). Травма (з грецької trauma — ушкодження, поранення) – це порушення анатомічної цілісності або фізіологічних функцій тканин чи людини, викликане раптовим зовнішнім впливом. Відповідно за оглядом травми поділяють на: механічні (забиті місця, переломи, рани та інше); теплові (опіки, обмороження, теплові удари); хімічні (хімічні опіки, гостре отруєння, ядуха); електричні, комбіновані, природні (такі, які блискавка) та інші (наприклад, викликані будь-яким випромінюванням).
Діти мають низку факторів ризику, пов’язаних із їх розвитком. Наприклад малий зріст і вага робить їх більш уразливими для травм із точки зору як числа травм, їх тяжкості. Рівень розумового розвитку дітей обмежує їх здатність оцінювати ризик. У підлітковому віці на зміну цим факторам приходить ризикована поведінка і вплив компанії однолітків. Для підлітків також величезне значення мають середовище та транспортні засоби, з якими діти взаємодіють, будучи пішоходами і велосипедистами.
Найважливішими факторами є регулювання швидкісного режиму; використання спеціальних заходів для підвищення помітності водіями вразливих учасників руху; використання ременів безпеки та систем безпеки дітей у автомобілях (обмеження рухливості), що скорочують травматизм на 45–55% і 60–95% відповідно; використання мото- та велошоломів, що знижує ризик важкості травм голови.
Другою за значущістю причиною дитячого травматизму є утоплення. Діти, що вижили, можуть отримати важкий ступінь інвалідності. Утоплення становить найбільшу небезпеку для дітей раннього віку та є провідною причиною смерті від ненавмисних травм дітей у віці від 1 до 4 років.
Профілактика утоплення серед дітей повинна включати: обмеження або контрольоване зіткнення з водними об’єктами (громадських басейнах і на пляжах діти плавають під надійним наглядом батьків або підготовлених рятувальників); медико-санітарна освіта та підвищення обізнаності а також належна просвіта населення.
Наступною причиною смертності від ненавмисного травматизму залишається отруєння. Найбільш поширеним місцем отруєння є будинок. особливо, якщо шкідливі речовини зберігаються в ємностях, не захищених від доступу дітей або легко доступних. Для профілактики отруєнь досить впровадження стандартних заходів безпеки та постійного нагляду дорослих.
До провідних причин смерті і каліцтва дітей також належать термічні ушкодження. Серед факторів ризику опіків у дітей – вік (у різному віці діти отримують різні типи опіків і ошпарювання, фактори навколишнього середовища (більшість термічних пошкоджень у дітей відбувається вдома), вживання тютюну і алкоголю. Дія алкоголю або наркотиків підвищує цей ризик у 7,5 раза.
Причиною летальних і важких травм голови у дітей раннього віку часто буває падіння. Іноді – з найсерйознішими наслідками для дітей, призводять до інвалідності і мають важкі довгострокові наслідки для здоров’я. Серед найбільш поширених підходів щодо зниження числа падінь із тяжкими наслідками у дітей відносяться: поліпшення конструкції або заміна небезпечних виробів, прийняття законодавства, що вимагає установки віконних решіток, впровадження стандартів на ігрові майданчики і реалізація різнобічних програм роботи з населенням.
Для профілактики травматизму потрібен систематичний підхід, що має включати первинну, вторинну і третинну профілактику, де метою первинної профілактики травматизму є перш за все запобігання епізоду травми, вторинна профілактика спрямована на зниження ризику травматизму після того, як епізод вже мав місце, і метою третинної профілактики є мінімізація наслідків травми, наприклад, шляхом надання першої допомоги або невідкладної допомоги з приводу травми.
Профілактика усіх видів травм є соціальною проблемою, і займатися нею повинні усі: батьки, вчителі, лікарі та інші відповідальні структури. У родині треба постійно пояснювати дітям правила поведінки під час навчання і в години дозвілля. І головне: дитина повинна відчувати любов та увагу оточуючих, бути під пильним (але не набридливим) контролем!
Фельдшер із санітарної освіти Іщенко С.Г. | 
