Менінгококова інфекція

Менінгококова інфекція — це гостре антропонозне інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі. Хвороба може перебігати у вигляді назофарингіту, менінгококцемії чи гнійного менінгіту.

З давніх часів спостерігалися епідемії, які за клінічним описом могли бути менінгококовою інфекцією та відомі під назвами «петехіальна гарячка», «епідемічна цефалгія» і т.ін.

Захворюваність на менінгококову інфекцію протягом останніх років становить від 1 до 5 на 100 тис. осіб. Під час епідемій захворюваність на менінгококову інфекцією доходить до 1 000 на 100 тис. населення. Якщо летальність в доантибіотичну еру досягала 70%, то нині коливається в межах від 10 до 20%.

Збудником захворювання є менінгокок.

Хвороба належить до антропонозів, зустрічається повсюдно. Джерелом та резервуаром інфекції є людина, що має субклінічну форму (носійство) хвороби, а також хворі на назофарингіт, генералізовану форму. Носійство менінгококів серед людей розповсюджено достатньо широко і підлягає коливанням. Вважають, що 10-20% людей в світі є носіями менінгококу. Співвідношення між хворими та носіями непостійне (за різними даними, від 1:2 000 до 1:50 000). У періоди спорадичної захворюваності 1-3% населення можуть бути носіями менінгокока, в епідемічних осередках — до 20-30%. Тривалість носійства становить 2-3 тижні. Більш тривале носійство пов'язане, як правило, з хронічними запальними ураженнями носоглотки.

Механізм передачі — повітряно-крапельний. Збудник передається з крапельками слизу при кашлі, чханні, розмові. Внаслідок нестійкості менінгокока у зовнішньому середовищі і його локалізації на слизовій оболонці задньої стінки носоглотки, він передається при досить тісному і тривалому спілкуванні, у закритих та напівзакритих колективах. У сім'ях, де стався випадок менінгококової інфекції, ризик зараження інших членів зростає у 400–800 разів.

Природна сприйнятливість людей висока, але результат зараження визначається як властивостями збудника, так і резистентністю макроорганізму. Менінгококову інфекцію реєструють в усіх вікових групах: від перших днів життя до похилого віку. Тим не менш, це типова «дитяча» інфекція, діти до 5 років складають понад 70% всіх хворих. Після перенесеної хвороби зберігається тривалий імунітет.

Вхідними воротами інфекції служать слизові оболонки носоглотки, де формується субклінічна форма (носійство).

Лише в 10-15% випадків через слабкість місцевого захисту потрапляння менінгокока на слизову оболонку носа і глотки призводить до розвитку запалення (назофарингіт)

     Існують наступні форми менінгококової інфекції :

• Назофарингіт;
• Менінгококова пневмонія;
• Менінгококовий менінгіт;
• Менінгококовий менінгоенцефаліт.

Однією з тяжких форм менінгококової інфекції являється Менінгококцемія (менінгококовий сепсис) У більшості випадків вона розвивається після попереднього назофарингіту, іноді — на тлі повного здоров'я. Ця форма менінгококової інфекції зустрічається в усіх вікових групах і характеризується гострим початком, підвищенням температури тіла, що досягає за кілька годин       40-41°С. При огляді хворого відзначають блідість обличчя з ціанотичним відтінком, задишку, тахікардію. Виражена схильність до значного зниження артеріального тиску (АТ), може розвинутися колапс. Основний клінічний симптом, що дозволяє розпізнати менінгококцемію — характерний геморагічний висип, що зазвичай з'являється на 1-у добу захворювання, рідше висипання утворюються трохи пізніше. Патогномонічні для менінгококцемії геморагічні елементи різної величини, від яскраво-червоного до темно-червоного або фіолетового відтінку, мають неправильні обриси зірчастого характеру, щільні на дотик і злегка виступають над шкірою. Висипання відбуваються неодночасно, тому різні елементи висипу у одного й того ж хворого мають різну кольорово-формову характеристику

Основними профілактичними заходами є:

• раннє виявлення і ізоляція хворих;
• санація виявлених менінгококоносіїв ампіциліном або доксицикліном;
• пропаганда правил особистої гігієни;
• санітарно-просвітня робота.

У період сезонного підйому захворюваності доцільне обмеження культурних і спортивних заходів, а також потрібно вчасно звертатись за медичною допомогою у випадку захворювання дитини.